Наше літо в селі

До приходу літа моїй дочці виповнилося лише полгода. Але нам так хотілося вивезти її на природу в село.
Взнавши приблизну дату від'їзду, перше, що я зробила, так це поглянула план щеплень. Після чого нам довелося відкласти поїздку на тиждень, аби зробити останню до осені вакцинацію.
На прийомі у педіатра я поцікавилася, що має бути в дитячій аптечці окрім стандартного набору йод-зеленка-перекис-бинти. Виявилося мало що: будь-який жарознижуючий препарат; супрастин або тавегіл на випадок алергічної реакції, наприклад, із-за укусу бджоли; смекта, активоване вугілля на випадок кишкового розладу; калгель (оскільки ми чекали прорезиванія зубів). Може знадобитися мазь від ударів і різні інші дрібниці.
Оскільки я з шести місяців почала вводити дочці прикорм, треба було запастися також баночками з дитячим харчуванням і соком.
Ми вирішили виїхати вранці «по холодку», аби не виявитися в дорозі в самий пригрів. Переїзд прошел відмінно! За цей час дочка рази два трохи поспала, а в перервах між сном безтурботно грала.
Відсапавшись з дороги і розклавши речі по місцях, я відзначила, що, схоже, ми нічого не забули. Це вже радувало!
Ми не брали дитяче ліжечко з міста, оскільки в селі знайшлася дуже пристойна нею заміна. Виручили і з ванною.
Декілька днів на пропозицію поїсти прикорм я отримувала від дочки категорична відмова. Потім я зрозуміла, чому вона це робила - це була елементарна реакція на зміну обстановки. Відмічу, що розвантажувальні дні ніяк не відбилися на самопочутті дитяти.
Перша ніч на новому місці прошла неспокійно. Адже в місті вночі ніколи не буває абсолютно темно. Ліхтарі, світло від під'їздів і з вікон будинків створюють достатнє освітлення. А в селі немає жодного ліхтаря. Мабуть, цієї глухої темноти, періодично прокидаючись, і лякалася дочка. Надалі ми вирішили цю проблему за допомогою нічника.
І побігли один за іншим жаркі липневі днинки. Щодня приносив нові відкриття. То новосілля, то перша далека прогулянка і знайомство з місцевою флорою і фауною, то вечірня пробіжка до сусідки за молоком.
Ми узяли в село маленький магнітофонаби слухати наші улюблені казки, вірші і музику. Мені здається, що перші дні в новій обстановці знайомі мелодії, іграшки і книжки додавали дитяті упевненості.
Я не сумнівалася як місцева вода, але по повчанню подруги купила каністру дитячої води.
Спочатку я варила кашку на привезеному дитячому молочку, благо воно було тривалого терміну зберігання і не зіпсувалося в дорозі. А ось дитячий кефір і сир не удалося довезти в цілості по такій жарі. Пізніше, коли дочка «підросла» і нам виповнилося 9 місяців, я готувала кашу, молочні супи і сир для дитяти лише з сільського молока, трохи розбавляючи його водою.
Коли «пішли» кабачки, цвітна капуста, перша морквина, молода картопля, я із задоволенням готувала для крихітки свіже овочеве пюре. Потім почали дозрівати перші яблука. Я відрізувала шматок від великого яблука, округлювала його і «віддавала на поживу» доки беззубому чоловічкові. На якийсь час дитя забувало про все. Але все одно доводилося бути постійно поруч, оскільки зберігалася небезпека, що маля відкусить великий шматочок.
Нашими щоденними розвагами були обхід дозором володінь, спостереження за курями, лошам, пошуки нашої кішки по прилеглих кущах, ігри з іграшками в саду, вечірні прогулянки на плечах дідусі або папи, поки мама готує воду для купання.
Під час прогулянок дочка отримувала елементарні пізнання з області ботаніки: дерево, кущ, трава, листочки. Ми чіпали шорстку кору і колючу ялинку. Зрозуміли, що травичка буває м'яка і шовковиста, а зустрічається і пекуча. Ближче до осені вивчали кольори на груші, на якій одночасно були і ще зелені, і жовті, і вже коричневе листя. А в годину, коли заганяли худобину в село, ми з дочкою завжди виходили на крильце, аби поглянути на корову, яка дає нам молочко. Вищим задоволенням було почути її мукання.
Єдине, що ми удвох могли робити для користі суспільства, це поливати квіти. Рівномірно розподіливши в руках тягарі: повну лійку з водою і мою дівчинку (якраз виходило порівну) - я швидким кроком наздоганяла квітник. Цю процедуру потрібно був повторити кілька разів, а подібна одноманітність стомлювала мою крихту. І тоді доводилося доповнювати свої монотонні дії лекцією про цінність виконуваної роботи.
Зазвичай, відчуваючи, що дитя хоче спати, я виходила в сад з коляскою. І доки моя маленька дівчинка спала в ажурній тіні листя, у мене починалося жадання діяльності просто тому, що звільнялися руки. І я бралася за клумби з кольорами.
У будинку не було «централізованої» гарячої води. Для купання малятка доводилося гріти воду. У місті ми купалися щодня, і спочатку я була налагоджена і тут підтримувати цей режим. Мене вистачило на тиждень, далі я скоротила періодичність купання до 1 разу в два дні. А у вересні, коли похолодало, і того рідше.
У цей період добре себе зарекомендували засоби по догляду за шкірою. Я користувалася очисним маслом для немовлят. Навіть без підмивання протягом дня шкіра під підгузником залишалася здоровою.
У селі, де кожен нам в якійсь мірі «ріднить» несподівані візитери не рідкість. Хоча діти у віці 7-9 місяців особливо емоційно реагують на появу незнайомців, дочка привітно приймала і роздивлялася гостей. А якщо вона трохи бентежилася, то, виявившись на руках у мами, тут же бажала обмацати «прибульця». Можливо, саме ці часті візити незнайомих людей зробили мою дочку відкритою і товариською дівчинкою.
Навіть у самому глухому селі можна прекрасно різноманітити відпочинок. За три місяці ми не раз виїжджали за межі села. То відправилися поглянути на місцеву пам'ятку - джерело. А в нестерпиму жару умовили дідуся відірватися від справ і відвезти нас на річку – маса вражень для всіх!
Автор: Анастасія Еремічева