Допоможи дитяті сам

Батьки завжди хочуть кращого для дітей, мріють, аби нинішні малята і нетями стали «великими людьми», що не випробовують в першу чергу матеріальних проблем в своєму житті. Саме тому так часто можна почути: «Вчися, синок/дочка, вчися, сьогодні без освіти – нікуди». І це абсолютно вірно. Але чи мають рацію ті, хто обмежується лише цими словами?
Батькам доводиться дуже важко. Ним все треба передбачити: режим дня школяра, правильне харчування, чистий одяг. Та ще не забувати про себе, власній кар'єрі і стосунках в сім'ї. Тому контроль за успішністю школяра зводиться до класичного питання: «Уроки зробив(а)?» І дитя, перекладаючи нерозкриті книжки з одного пакету в іншій, відповідає: «Та зробив(а), зробив(а)!» - і біжить швидше на вулицю гуляти. А мама з папою задоволені: у будинку тиша, спокій, на кухні готовий обід, здорове дитя бігає з радісним гиканням по двору в компанії друзів. Можна виділити хвилинку на відпочинок. А то, що чадо приносить в щоденнику трійки і двійки, так це нісенітниця, головне не оцінки, а знання, та і в життя зараз вибиваються далеко не відмінники.
Чомусь багато батьків вважають, що дитя повинне опановувати шкільну програму повністю сам, без допомоги зайнятих пап і мам. На те вона і шкільна програма – має бути підвладна будь-якому учневі. І раз у школяра не самі кращі оцінки, значить, умішка не хапає, а тут вже нічого не виправиш. Насправді всі діти далеко не так безглузді, як думають про них дорослі. У кожного дитяти є прихований талант, який треба розгледіти. Проблема в тому, що дорослим часто лінь або ніколи цим займатися.
Батькам коштує, перш за все, придивитися до власного чаду: до чого у нього схильності, чим він любить займатися у вільний час. Якщо дитя тихенько патякає чоловічків весь день безперервно, безглуздо випихати його на вулицю із словами: «Скільки можна удома сидіти! Піди пограй з хлопцями!» Маля упирається, але потім йде гуляти, входить в раж і повертається додому веселий, рум'яний і задоволений. Звичайно, дітям кисень корисний і необхідний. Але не варто забувати, що разом з киснем дитя може придбати і погані звички, і брудну мову. На тезу «Хай взнає життя!» можна відповісти «І так взнає». Врешті-решт, дитя – не теплична рослина, він дивиться телевізор, ходить в садок або школу. І взнає там досить, а може, і занадто багато.
Якщо дитяти неможливо утримати удома, і він просто рветься на вулицю, швидше за все у нього є схильності до фізкультури. Може, хай краще дитя розвиває свої спортивні здібності, спілкуючись з такими ж активними і цілеспрямованими хлопцями, відвідуючими одну з ним спортивну секцію? Як правило, дворові діти, жваво бігаючі наввипередки, в юнацькому віці віддають перевагу сигаретам і пиву, наплювавши на можливості реалізації в спорті, а, швидше за все, навіть і не підозрюючи про них.
Таким чином, має сенс подумати про запис дитяти в який-небудь кружок відповідно до його інтересів. Додаткові заняття улюбленою справою благотворно впливають на дитяти: дозволяють йому не бовтатися без діла, а розвивати свої здібності. На допомогу батькам приходять художні школи, літературні об'єднання, школи мистецтв, танцювальні групи, шахові клуби.
Особливу складність може викликати небажання дитяти ходити на заняття в кухлі або секції. Перевірте, а не чи нав'язуєте Ви улюбленому чаду свої нереалізовані мрії? Якщо мама все життя мріяла танцювати, це зовсім не означає, що дочка хоче того ж. А наполегливе прагнення нав'язати кружок нелюба наводить лише до сварок і образ.
Проте небажано відмовлятися від занять, наприклад, іноземною мовою або музикою якщо у дитяти дійсно є здібності. Такі заняття вимагають великих зусиль з боку дитяти і тому можуть відторгатися їм, але вони дійсно приносять користь. Вам вирішувати, чи наполягати на продовженні занять. Але вірте в те, що дитя скаже Вам потім спасибі. А він обов'язково скаже.
Отже, ви різноманітили дозвілля дитяти, але не забувайте і про основні заняття в школі. У дитяти має бути стимул-реакція вчитися. Невірно, коли стимул-реакцією виступає покупка речей, іграшок або солодощів: «Ось закінчиш чверть без трійок, куплю тобі двох'ярусну коробку цукерок!» (А якщо не закінчить, що, не купите? І як Ви дивитиметеся в наповнені образою дитячі очі?) Подібні слова можуть бути обернені як a) до дитяти розумному, але ледачому (читай: запущеному), так і b) до дитяти середніх здібностей.
Школяр чесно хоче отримати свої цукерки і навіть намагається «вчитися», як йому настійно радять дорослі. Але як ні старайся – в домашніх роботах помилки, за контрольних – трійки, а про що третій урок підряд товкмачить вчителька - зовсім не зрозуміло. А цукерок хочеться. І в хід йдуть решебникі, зошити друзів і слізні благання: «Ну поставте четвірку, пожа-а-алуйста!» А все через те, що мама з папою замість того, щоб узяти в руки підручник і позайматися з дитям, лише роздражнили його фантазію гіпотетичними винагородами і заохоченнями.